У 2010 році започаткувалася
співпраця «Родини Кольпінга» з неурядовою громадськю організацією Associação de Pais e Amigos dos
Deficientes Mentais, Ліссабон, Португалія, яка займається
хворими дітьми та дорослими. При цій організації створено центр денного
перебування, а також відкрито будинок підтриманого проживання.
Будинок підтриманого проживання
функціонує за рахунок коштів з двох джерел: держави та внесків батьків. Причому
кошти батьків залежать від їх достатку –
це фіксована доля середньому заробітку сім’ї. Природньо постає питання: як буде
функціонувати будинок, коли діти постаріють, а батьків не стане? Однак, про це
ще рано думати. Вік мешканців будинку підтриманого проживання – від 18 до 40
років. Причому більшість з них користується лише послугою транзитного проживання
– короткотермінове проживання, щоб звикнути, адаптуватися до ситуації, коли
батьків поруч немає, а підтримку можна
отримати від асистентів, волонтерів та приятелів.
Підтримане проживання для
неповносправних осіб в Україні – це болюче, дуже актуальне і поки що невирішене
питання. Так вже понад 5 років успішно функціонує будинок підтриманого
проживання у м. Києві на 40 осіб. Наприкінці 2008 року затверджене
Міністерством праці і соціального захисту населення «Типове положення про
реабілітаційну установу постійного та тимчасового перебування інвалідів та
дітей-інвалідів», яка може бути державної, колективної чи приватної власності.
Однак, поки що ніхто не спішить створювати такі установи, в той час як потреба
у них є і все більше загострюється. У чому ж причина такої парадоксальної
ситуації? Держава не може (бо немає грошей), бізнес не хоче (бо це відразу не
приносить надприбутків, тоді коли в Німеччині такі будинки вважаються дуже
прибутковими і охоплюють не лише неповноправних осчіб, але й осіб похилого
віку), а громадські організації бояться братися за вирішення цієї проблеми без
підтримки держави.
Розв’язок Товариство «Родина Кольпінга» бачить у комплексному підході – ми створюємо пілотний будинок
підтриманого проживання у Львові і паралельно шукаємо механізми зміни мислення,
вироблення нового державного підходу до вирішення назрілої проблеми. На цьому
шляху мусимо іти широким фронтом об’єднання громадського сектора. Нас вже
чимало: «Коаліція захисту прав неповносправних осіб…» (м.Київ), ГО «Джерела (м.Київ),
«Дім самостійного життя», «Ковчег» (м. Львів)… Нас буде більше! І ми
переможемо!
|